Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI століття, на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX століття основною назвою мови, що тепер зветься українською, був вираз «руська мова». Це почало вносити плутанину від миті приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII столітті стали позначати власну мову схожим прикметником.
Після певного часу вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, термін «українська мова» зрештою поступово переміг на всіх українських землях.
Окрім того, протягом певного часу, вживали такі назви: скіфська, рутенська (лат. lingua Rutenica) в середньовічній Європі та відокремлювали її від білоруської та московської (лат. lingua Moscovitica) (пізнішою російської). про́ста мова (лат. sermo vulgaris) з кінця XVI ст. іноді в пізньому середньовіччі на противагу книжній (давньоруській) і паралельно церковнослов'янській мовам коза́цька мова (фр. la lingue cosaque) в Гетьманщині (епізодично)
малоросійське / малоруське наріччя, або південноросійське / південноруське наріччя, у Російській імперії русинська мова (офіційно), руська мова (розмовно) в Австро-Угорщині угроруська, або карпаторуська мова, в Угорщині козача / кубанська мова, або просто балачка, на Кубані руська мова (офіційно) в Польщі
