Українська мова як окрема слов'янська мова, має численні риси, що зближують або віддаляють її від сусідніх слов'янських мов — польської, білоруської, російської, болгарської та словацької.
У лексичному плані найближчою до української є білоруська мова (84 % спільної лексики), потім — польська (70 % спільної лексики), словацька (68 % спільної лексики) та російська (62 % спільної лексики)[50][51]. Для прикладу, за своїм лексичним складом англійська мова відрізняється від голландської на 37 %, а шведська — від норвезької на 16 %.
Згідно зі «списком Сводеша» для слов'янських мов, українська найбільш близька до білоруської (190 збігів із 207), на другому місці йде російська (172 збігів із 207), за нею — польська (169 збігів із 207).
На фонетичному рівні українську мову вирізняє: найбільша кількість фонем із усіх слов'янських мов — 48; найбільша вокальність — «прозорість», милозвучність; найбільша кількість кореляційних пар м'яких і твердих приголосних звуків; чітке розрізнення [ɪ] (на письмі — и) та [i] (на письмі — і) на фонемному рівні.
