Український національний одяг

Українське народне вбрання — національний одяг українців, створений на усіх етапах історії України. Історія українського народного вбрання тісно пов'язана з традиціями трипільського народу та князівств Русі, які були на території України. Свідчення цього можна знайти на фресках Софійського собору в Києві, в Іпатіївському літописі або в знаменитому «Слові о полку Ігоревім», де згадуються такі предмети вбрання, як кожух, сорочка, свита, корзно (старовинний плащ), ногавиці, клобук, вінець тощо. В основному український національний одяг має однакові складові. Весь одяг відрізнявся залежно від пори року (літній і зимовий), соціального стану населення українських земель (шляхта, козаки (військовики), міське населення, посполиті, сільське населення, чумаки), від природо-кліматичних особливостей місцевості, тобто одяг населення лісової смуги (Полісся) відрізнявся від одягу гірського населення (гуцулів, бойків, лемків) та від лісо-степових (Поділля, Наддністрянщина, Слобідська Україна) або степових земель (Запорожжя, Бессарабія). Також вбрання було святковим (повний стрій) та на кожний день. За основу національного вбрання береться повний святковий стрій. Основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися, про це свідчать назви одягу, які були відомі ще з князівських часів: свита, кожух, сорочка. Українське вбрання має в собі риси скіфського та візантійського одягу. На незначні зміни в одягу впливали також історичні часи та зміни в державності, межах українських земель. Так, одяг княжої доби мав риси візантійської культури, а одяг козацької доби був змінений під впливом пристосування до військового одягу.

Види вбрання

-Вишита сорочка-

Вишииванка — новітня назва народної сорочки, прикрашеної орнаментованою вишивкою. Важлива складова українського національного вбрання. Поділяється на жіночі й чоловічі сорочки. Має спільне походження з вишитими сорочками слов'янських народів Східної та Центральної Європи. Від часів середньовіччя традиційно носилася як повсякденний та святковий одяг. З XX століття носиться окремо, разом з костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг.

-Пояс-

Пояс — довга смуга для підперізування одягу в стані. Може бути зроблений з різного матеріалу. Інші назви — пас, пасок, опасок.

-Запаска-

Запаска — традиційний жіночий одяг нижньої половини тіла. Запаскою також називали фартух («попередницю»). Запаска — це незшитий чотирикутний шмат грубої неваляної вовняної тканини, з зав'язками на верхніх кутах. Цими зав'язками прив'язують одну запаску спереду, а одну ззаду, таким чином, щоб обабіч та знизу було видно сорочку. Запаски були чорні, темно-синьої барви та зрідка червоні, тоді вони використовувались замість фартуха. Запаски у центральній та східній Україні вдягали у будний день, а на свята одягали плахти.

-Фартух-

Фартух — предмет одягу різного крою, з різного матеріалу, який одягають під час роботи, щоб запобігти забрудненню одягу спереду, зокрема, жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру та фасону, який одягають спереду на сукню, спідницю.

-Шаровари-

Шаровари - широкі штани поширені в минулому в Україні та які є частиною традиційного одягу східних народів. Дуже вільні в стегнах, часто зі зборками на талії, зібрані біля кісточок унизу. Носилися як чоловіками, так і жінками.

-Кептар-

Кептар (від молд./рум. кептар/пептар) — безрукавний хутряний кожушок, який із давніх часів використовує населення Карпат і Прикарпаття. Виготовляють його з овечої шкіри та оздоблюють кольоровим сап'яном, вовною, бляшаними кружальцями, колосовим бавовняним шнурком та смушком. Кептар має значну локальну варіативність щодо довжини та прийомів оформлення.

-Вінок-

у давнину на Русі дівчата носили розпущене волосся, з часом почали заплітати в коси, в дві, а за Дніпром в чотири коси. Волосся прикрашали квітами. З живих квітів носили маки, чорнобривці, волошки, рожі (мальви), восени — жоржини та крокуси. На правобережній Україні стрічки в великій кількості прив'язували до вінка і спускали по плечах, на Чернігівщині стрічок було менше їх прив'язували вряд до поперечної стрічки і вони йшли від шиї по спині. На Полтавщині і Харківщині дівчата заплітали косу, яку пускали по спині і в неї вплітали стрічки. На Лівобережжі стрічки були одноколірні, на Правобережжі стрічки були в квіткові та геометричні орнаменти. Дівчата носили на голові вінки з квітів, пір'я, перлин або колко (стрічка, лубок) (з кори), покрите барвистою тканиною і стрічками. На Поліссі дівчата носили корони з різнобарвного пір'я.