< Анатомія людини

Анатомія людини

Видільна система

Видільна, чи Екскреторна система в біології — сукупність органів, які виводять з організму надлишок води, продукти обміну речовин, солі, а також отруйні речовини, які потрапили в організм ззовні чи утворилися в ньому.

У найпростіших організмів легкорозчинні екскрети (наприклад, аміак чи сечовина) виводяться в зовнішнє середовище шляхом дифузії чи за допомогою скоротних вакуолей, які виконують функцію осморегуляції. У ряді нижчих багатоклітинні продукти обміну дифундують через поверхню тіла і стінки порожнин, зв'язаних з зовнішнім середовищем.


Фізіологія системи виділення


Сеча утворюється з плазми крові в результаті процесів фільтрації, реабсорбції, секреції.

Фільтрація — перехід плазми без білка із капілярного клубочка у капсулу Бовона-Шумлянського (ниркову капсулу).У результаті фільтрації утворюється первинна сеча (150—180 л.)

Первина сеча іде по ниркових канальцях, де відбувається зворотне всмоктування в кров (реабсорбція) води і інших поживних речовин, потрібних організму:

  • у канальцях першого порядку всмоктується вода, амінокислоти, глюкоза, мінеральні солі;
  • у петлі Генле і нисхідному коліні всмоктується вода, у висхідному — Na;
  • у канальцях другого порядку всмоктуються вода, Na, K, залежно від їх вмісту в крові, тобто реабсорбція факультативна;
  • у збірних трубочках — вода.
  • Під час проходження первинної сечі по канальцях нирок нирковий епітелій виділяє у просвіт канальців іони водню, аміак, сечовину, сечову кислоту, лікарські речовини. Цей процес називають секрецією.


    Нирки


    Ни́рка — (лат. ren, род. відм. renis; грец. νεφρός) життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровоутворення, кальцієвому обміні тощо.

    Нирки складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200 мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. У нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.

    Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів.

    Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця.

    Нефрон включає:

  • капсулу Шумлянського-Боумена;
  • проксимальний звивистий і прямий канальці;
  • тонкий каналець;
  • дистальний прямий і звивистий канальці.
  • Ниркове тільце — це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають кіркові й юкстамедулярні. Кіркові в свою чергу поділяються на короткі — 1 %, які цілком занурені в кіркову речовину і проміжні — 80 %,це петлі, які спускаються у зовнішню зону мозкової речовини. Юкстамедулярні нефрони становлять 20 %, вони дуже довгі і глибоко сягають мозкової речовини.


    Сечовий міхур


    Сечови́й міху́р (лат. vesica urinaria) — непарний порожнистий м'язовий орган видільної системи, який лежить у передній частині порожнини малого тазу і служить для накопичення витікаючої з нирок сечі і періодичного її виведення через сечовипускний канал.

    Сечовий міхур вміщує від 250 до 750 мл сечі (у жінок дещо більше, ніж у чоловіків). Стінки сечового міхура мають здатність розтягуватися і скорочуватися. При максимальному заповненні сечового міхура людина відчуває гостре бажання спорожнитись.

    В сечовому міхурі розрізняють тіло (лат. corpus vesicae), дно (лат. fundus vesicae) і шийку (лат. cervix vesicae). В порожньому сечовому міхурі чітко визначається верхівка (лат. apex vesciae), від якої тягнеться догори серединна пупкова зв'язка (лат. lig. umbilicate medianum), що є залишком ембріонального сечового протоку.

    Стінка сечового міхура складається із трьох шарів. Ззаду він на значному проміжку вкритий серозною оболонкою із добре розвинутою рихлою підсерозною основою, тобто він лежить мезоперитонеально. Товста м'язова оболонка складається із трьох шарів непосмугованих м'язових пучків, що переплітаються. В районі шийки та при виході із сечового міхура м'язові волокна оболонки формують м'яз, що виштовхує сечу. Слизова оболонка сечового міхура, покрита перехідним епітелеєм, вкриває практично його всього на дуже рихлій підслизовій основі, що з'єднує її із м'язовою оболонкою. В районі слизової оболонки переднього відділу дна міхура є три отвори: праве і ліве сечопровідне (лат. ostium ureteris) та одинарний внутрішній отвір сечопровідного каналу (лат. ostium urethrae internum).

    В міхур впадають два сечоводи. Нижня частина сечового міхура звужується і поступово переходить в сечовипускний канал (уретру).


    Сечовід


    Сечоводи — парні циліндричні трубки з внутрішнім діаметром 4-9 мм, завдовжки 30-35 см. Сечоводи з'єднують нирки із сечовим міхуром, виконуючи функцію відведення сечі. Сечовід, починаючись від ниркової миски, продовжується по задній стінці черевної порожнини донизу (черевна частина), потім спускається в порожнину малого таза (тазова частина), де, досягши дна сечового міхура, проходить через його стінку навскіс і відкривається щілиноподібним отвором у порожнину сечового міхура. Сечовід має три фізіологічних звуження: біля виходу з ниркової миски, на рівні переходу до порожнини малого таза, біля входу в сечовий міхур.

    Пройти тест