Загальна інформація

Ісла́ндія — острівна держава в Європі, розміщена у північній частині Атлантичного океану на Серединно-Атлантичному хребті. Вона налічує близько 325 тис. населення і має загальну площу 103 тис. км². Столиця і найбільше місто — Рейк'явік, де, з прилеглими районами у південно-західному регіоні країни, проживає близько двох третин населення країни.

Ісландія є вулканічно і геологічно активною територією. Її поверхня в основному складається з плато, покритих піщаними полями, горами та льодовиками, хоча багато льодовикових річок течуть до моря через низовини. Ісландія, зігріта Гольфстрімом, має помірний клімат, незважаючи на високі широти і безпосередню близькість до Полярного кола.

Згідно з Книгою про заселення Ісландії, заселення острова почалося 874 року, коли норвезький ватажок Інгольф Арнарсон став першим постійним норвезьким поселенцем на острові. Інші відвідували острів раніше і мешкали на ньому впродовж зими. В наступні століття острів заселяли люди норвезького та ґельського походження. З 1262 по 1918 рр. він був частиною норвезької, а згодом данської монархії. До 20 століття ісландці займалися переважно рибальством та землеробством. 1994 року країна приєдналася до Європейської економічної зони, що дозволяє їй диверсифікуватися від рибальства задля економічних та фінансових послуг.

Ісландія є країною з вільною ринковою економікою і з відносно низькими податками щодо інших країн OECD, при збереженні північної моделі з універсальними системами охорони здоров'я та освіти для своїх громадян. В останні роки Ісландія була однією з найбагатших та найрозвиненіших країн світу. 2010 року вона посіла 17-те місце у світі за показниками розвитку, згідно з Індексом розвитку людського потенціалу, та була четвертою країною світу за продуктивністю на душу населення. 2008 року банківська система країни систематично зазнавала провалів, спричиняючи економічний спад та політичну нестабільність.

Ісландія є технологічно розвиненою країною. Згідно з Freedom of the Press, в Ісландії медіа є найбільш вільними у світі. Ісландська культура базується на основі давньонорвезької спадщини. Більшість ісландців є вихідцями з Норвегії (зокрема із Західної Норвегії) та нащадками ґельських поселенців. Ісландська, північногерманська мова, є близькою до фарерської та до деяких західнонорвезьких діалектів. Національна культурна спадщина охоплює національну кухню, поезію та середньовічні ісландські саги. Нині Ісландія є країною з найменшим населенням з-поміж членів NATO та єдиним учасником блоку без постійної армії. Населення країни приблизно дорівнює населенню українського міста Вінниця.

.................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Історія Ісландії

Заселення та Ісландська вільна держава (874—1262)

Згідно з однією теорією, першими людьми, що відвідали Ісландію були учасники іроскотської місії, відомі як папар, які прийшли у 8-му столітті. Втім немає археологічних підтверджень цієї теорії. Припускають, що монахи покинули острів з приходом вікінгів, що систематично оселялися тут в період з 870 по 930 рр.

Першим відомим постійним мешканцем острова був Інґольф Арнарсон, який збудував свою садибу на місці сучасного Рейк'явіка 874 року. За Інґольфом на острові оселилося багато інших емігрантів, переважно норвежців та їхніх ірландських рабів. 930 року було засновано Альтинг, законодавчий та судовий орган, — політичний центр Ісландської вільної держави. Християнство було прийнято бл. 1000 р. Держава припинила існування 1262 року, коли роздроблена політична система була не в змозі впоратися зі збільшенням впливу окремих ісландських вождів.

Середньовіччя та початок нового часу (1262—1814)

Внутрішні міжусобиці в період Епохи Стурлунґів призвели до укладення Старої угоди 1262 року, за якою Ісландія визнала підпорядкування норвезькій короні. 1380 року володіння країною перейшло до Данії та Норвегії, коли королівства Норвегії, Данії та Швеції об'єдналися в Кальмарську унію. В наступні століття Ісландія стала однією з найбідніших країн Європи. Родючі землі, вулканічна активність та суворий клімат зробили землеробство єдиним способом для існування суспільства. Чорна смерть прийшла в Ісландію у 1402–04 та 1494–95 роках. Першого разу від неї загинуло від 50 % до 60 % населення, а другого — від 30 % до 50 %.

Близько середини 16 ст. король Крістіан III Данський почав насаджувати лютеранство на всіх підвладних йому територіях. Останнього католицького єпископа Ісландії (до 1968 р.) Йона Арасона було страчено 1550 року разом із двома його синами. Згодом країна стала повністю лютеранською, й відтоді лютеранство залишається релігією більшості ісландців. У 17 та 18 століттях Данія ввела обмеження на торгівлю в Ісландії через часті напади на її береги піратів із різних країн. Велика епідемія натуральної віспи у XVIII столітті забрала життя близько третини населення острова. 1783 року почалося виверження вулкана Лакі з руйнівним наслідками. Роки після виверження відомі як Туман труднощів (Móðuharðindin): загинула половина поголів'я худоби, що спричинило голод та загибель чверті населення острова.

Рух за незалежність (1814—1918)

1814 року після закінчення наполеонівських воєн Данія-Норвегія розпалися на два окремі королівства згідно з Кільським договором. Ісландія відійшла в підпорядкування Данії. Протягом 19 століття клімат країни продовжував погіршуватися, що спричинило масову еміграцію населення в Північну Америку, зокрема в Манітобу (Канада). Країну покинуло бл. 15 тис. з 70 тис. усього населення. Нову національну свідомість було відроджено завдяки романтичним та націоналістичним ідеям із континентальної Європи, рух за незалежність очолив Йон Сіґурдссон. 1874 року Данія дала Ісландії конституцію та обмежене самоврядування, яке було розширено 1904 року.

Королівство Ісландія (1918—1944)

Акт про Унію, укладений з Данією 1 грудня 1918 року, мав діяти 25 років. Згідно з ним, Ісландію було визнано цілком суверенною державою, пов'язаною персональною унією з королем Данії. Уряд Ісландії взяв під контроль зовнішні справи та відправив посольство в Копенгаген. Тим не менше, Ісландія попросила Данію займатися її зовнішніми справами з іншими країнами (тобто окрім Данії). В той час посольства Данії по всьому світу виставили два прапори та два герби: Королівства Данії та Королівства Ісландії.

Під час другої світової війни Ісландія, як і Данія, зайняла нейтральну позицію. Після того, як 9 квітня 1940 року Німеччина окупувала Данію, Альтинг прийняв рішення, за яким уряд країни перейняв повноваження короля Данії щодо Ісландії. Через місяць британські війська окупували Ісландію, порушивши нейтралітет країни. 1941 року окупацію перейняли США, оскільки Британія потребувала війська в інших регіонах.31 грудня 1943 року 25-річна дія Акту про Унію добігла кінця. 20 травня 1944 року почався чотириденний референдум щодо незалежності Ісландії, за підсумками якого унію з Данією було скасовано (бл. 97 % голосів «за»), а Ісландію проголошено республікою (95 % голосів «за»). Формально Ісландію було проголошено республікою 17 червня 1944 року, на чолі зі Свейнном Б'єрнссоном, першим президентом країни.

Республіка Ісландія (з 1944)

1946 року війська союзників залишили Ісландію, яка формально стала членом NATO 1949 року на тлі внутрішніх суперечок та протестів. 5 травня 1951 року було підписано оборонну угоду зі США. Американські солдати повернулися в Ісландію як Ісландські сили оборони і залишалися на території країни впродовж холодної війни, остаточно залишивши її 30 вересня 2006 року.

Одразу по закінченню війни почалося економічне зростання, супроводжуване індустріалізацією риболовецької промисловості та планом Маршалла. 1970-ті відзначились трісковою війною — суперечками з Великою Британією щодо обмеження вилову риби іноземними кораблями в ісландських водах. Економіка країни значно диверсифікувалась та лібералізувалась після вступу Ісландії до Європейської економічної зони 1994 року Впродовж 2003—2007 рр. Ісландія перетворилася з країни, відомої своєю риболовецькою промисловістю, на країну, що надає складні фінансові послуги. Втім фінансова криза 2008 року відчутно вдарила по країні 2009 року.

Географія

Ісландія розташована у Північній частині Атлантичного океану, загалом південніше від Полярного кола, яке проходить через невеликий острів Ґрімсей неподалік від північного узбережжя Ісландії. Країна лежить між 63° і 67° пн. ш. та 25° і 13° зх. д.

Хоча Ісландія є ближчою до Ґренландії, аніж до континентальної Європи, її відносять саме до Європи з культурних причин. Геологічно острів є частиною обох континентальних плит. Найближчими частинами суші є Ґренландія (287 км) та Фарерські острови (420 км). Найменша відстань до континентальної Європи становить 970 км (до Норвегії).

Ісландія є 18-им за площею островом у світі й другим у Європі (після Великої Британії). Площа острова становить 101 826 км², а площа всієї країни — 103 000 км², з яких 62,7 % займає тундра. До складу Ісландії входять 30 малих островів, включно з малозаселеними островом Ґрімсей та архіпелагом Вестманнових островів. Озера та льодовики займають 14,3 % території; лише 23 % вкриті рослинністю. Найбільшими озерами є Торісватн (водосховище, 83–88 км²) та Тінґватляватн (82 км²); іншими важливими озерами є Леґурінн та Міватн. Єкюльсарлон є найглибшим озером на острові (248 м глибини).

Геологічно Ісландія є частиною Серединно-Атлантичного хребта. Крім того, ця частина хребта лежить на вершині плюму. Ісландія позначає межу між Євразійською та Північноамериканською плитами, оскільки вона утворилася внаслідок рифтогенезу вздовж Серединно-Атлантичного хребта, де обидві плити зіткнулися.

Узбережжя Ісландії, що загалом має довжину 4970 км, позначено багатьма фіордами, в яких розташовано більшість поселень. Внутрішня частина Ісландії, Ісландське плато, є холодним і непридатним для життя поєднанням піску та гір. Найбільшим містом є столиця Рейк'явік разом із найближчими містечками Копавоґур, Гапнарфіордюр, Ґардабаїр та Рейк'янесбаїр (де розташовано міжнародний аеропорт), а також Акюрейрі у північній Ісландії. На острові Ґрімсей лежать найбільш північні поселення країни. В Ісландії є чотири національні парки: Ватнайокутль, Снайфетльсйокутль, Тінґветлір та Єкулсаурґлювур.