Жила собі на світі циганська голка. Вона уявляла себе такою тонкою і так пишалася, ніби була справжньою швацькою голкою.

-- Будьте уважні, бо ви мене тримаєте,- сказала циганська голка пальцям, які вийняли її з шухлядки.- Не впустіть мене. Якщо я впаду на підлогу, мене, напевне, ніхто не знайде, я така тонка!

- Та невже! - сказали пальці і міцно схопили її за стан.

- Бачите, я іду з цілим почтом,- сказала циганська голка і потягла за собою довгу нитку, але на нитці не було вузлика.

Пальці встромили голку прямо в куховарчин черевик - на ньому тріснула шкіра, і дірку треба було зашити.

- Це чорна робота,- сказала голка.- Я не пройду наскрізь. Я зломлюся.

І справді зломилася.

- Хіба я не казала! - говорила вона.- Я надто тонка! «Тепер вона нікуди не годиться!»-подумали пальці, але все-таки мусили міцно тримати її, тому що куховарка накапала на голку сургучу ї заколола свою хустку,

- От тепер я вже брошка! - сказала голка.- Я ж добре знала, що здобуду пошану. «В кому щось є, з того щось вийде».

І вона нишком про себе засміялася, хоч ніколи ще ніхто не бачив, щоб циганські голки сміялися.

Вона сиділа і гордо оглядалася на всі боки, ніби їхала в кареті.

- Дозвольте спитати, ви з золота? - спитала вона сусідку-шпильку.- У вас дуже мила зовнішність і власна голівка. Але надто маленька. Ви постарайтеся виростити її, бо не в кожного ж буває сургучна головка.

При цьому голка так гордо випросталася, що вилетіла з хустки прямо в раковину, куди куховарка саме виливала помиї.

- Ну, я вирушаю в мандрівку! - сказала циганська голка.- Аби тільки мені не загубитися?

Але вона, звичайно, загубилася.